Попіл

Люди так подібні на попіл
Білі ззовні і чорні, коли розітреш
Вони, мов риба, пірнаають кожен в свою безодню
І падають вниз, безодня ніколи не мала меж

Дивний світ, я знаю, ти просто не зміг
З'явитись знікуди, щоб стати тим, чим ми є
Падіння — зневіри плід, від падіння врятує політ
Я знаю, що мушу, та що мушу — не знаю
Щойно зліта увись, одразу сповзаю униз

А правда так подібна на казку
Можеш — візьми, а не можеш, просто прийми
Себе так шкода завжди залишати її в моїй ласці
І сонце сліпить очі, і не вистачає пітьми